Економіка Китаю непомітно, але впевнено міняє курс: уже дев’ятий квартал поспіль дефлятор ВВП йде у мінус, інфляція вперто не дістає до наміченої цілі, а промисловість виробляє більше, ніж хтось взагалі готовий купити. Як результат – зростання гальмує, і уряду доводиться переосмислювати стратегію: розганяти економіку старими методами стає так само безглуздо, як підливати воду в уже переповнений чайник.

Символом цього повороту стала кампанія з промовистою назвою «антиінволюція». Якщо простими словами – настав час боротися з хронічною дефляцією та нескінченним нарощенням потужностей там, де вже все побудували та перепродукували. Аналітики бачать у цій ситуації відлуння реформ 2015–2018 років, проте зараз усе інакше: локомотивами зростання є приватні компанії у сфері сонячної енергетики, електромобілів та акумуляторів, а не перевірені часом держпідприємства.

Відповідно, директивами зверху тут справі не допоможеш. Доведеться працювати за принципом «морквини замість палиці» — створювати стимули та поступово налаштовувати ринок. Для порівняння: у вугільній, сталеливарній та цементній галузях скорочення вже нагадують минуле, а от приборкати надлишок пропозиції у нових секторах виявилося значно складніше. Поки що влада обмежується обіцянками контролювати ціни та виробництво — «серйозні заходи» виглядають, м’яко кажучи, скромно.

Оптимізму не додають і тарифи США разом із дедалі більш строкатою глобальною геополітичною мозаїкою. Тиск на китайських виробників лише зростає, тому реструктуризація — тепер не вибір, а нагальна необхідність. У Morgan Stanley відмічають: ланцюги постачань у Китаї поступово зміщуються в бік сегментів з вищою доданою вартістю. Тобто — від дешевих товарів до складніших і стійкіших до зовнішніх буревіїв.

Утім, звичка гнатися за цільовим ВВП, підкидаючи все нові інвестиції, виявилася живучішою за панди. Революції найближчим часом чекати не слід — Китай акуратно вносить косметичні правки в політику і готує ґрунт для серйозніших кроків. Йдеться, наприклад, про перерозподіл стимулів для місцевої влади, перехід від ПДВ до прямих податків і розширення соціальної підтримки.

Перші пілотні заходи такі: скромні споживчі субсидії, бонуси за народжуваність і ваучери на догляд за літніми людьми. Масштаби, звісно, поки не вражають уяву, та сам сигнал уже подано. Економісти прогнозують, що в новій п’ятирічці акцент зміститься з промислової політики у бік структурних реформ.

Висновок невблаганний: для перемоги над дефляцією потрібні системні зміни — від перегляду фіскальних стимулів до нарощування попиту з боку домогосподарств. Шлях обіцяє бути довгим. І якщо уявити китайську економіку драконом, то нині він радше дрімає, ніж пашить вогнем. Тож попереду в битві з дефляцією ще не один «епічний сезон».